Март Поом: той, хто змусив рахуватися з Естонією

Павел Кушнерук 14 ноября, 9:23
709
4
Подписаться на блог
Март Поом: той, хто змусив рахуватися з Естонією
Напередодні товариського матчу між Україною і Естонією розповідаємо про легенду естонського футболу – вашій увазі Март Поом.

Спаринг зі збірною Естонії викликав певний скептицизм серед уболівальницьких мас – навіщо Андрію Шевченку поєдинок проти відверто прохідного суперника? Адже прибалти дійсно не вражають – наразі команда прогнозовано пасе задніх у кваліфікації ЧЄ, а у її складі варто виділити Сергія Зеньова, знайомого нам за виступами у львівських Карпатах, і Рагнара Клавана.

Може скластися враження, що колишній представник Ліверпуля – чи не єдиний відомий гравець з естонським паспортом, який зарекомендував себе у топ-п’ятірці чемпіонатів. Проте це не так – й до захисника Кальярі були ті, хто підтверджував профпридатність на найвищому рівні. Мова йдеться про Марта Поома.

Вся кар’єра – у боротьбі зі стереотипами

В 2003-му Естонська футбольна асоціація визнала Поома найкращим футболістом країни за останні 50 років. Цінність голкіпера полягала не лише у іміджі, набутому в англійській Прем’єр-лізі, але і руйнуванні стереотипів – як особистісних, так і пов’язаних з національною ідентифікацією. Навіть зараз ми дещо зневажливо оцінюємо естонців, вважаючи їх другорядними у футбольному аспекті, а уявіть, з чим зіткнувся Март двадцять років тому.

Ще в юності він ризикував не стати на професійну стежину – батько хлопця, працюючи в інституті хімії естонської академії наук, входив до прошарку інтелігенції та не сприймав футбол, як щось дійсно серйозне. Що спровокувало неминучий конфлікт інтересів – зрештою, Поом-старший не цікавився справами сина і майже ніколи не відвідував матчі з його участю. Март витримав удар – вирішив довести протилежне та досягти успіху. Як зізнався він сам, важкі відносини з рідними, просякнуті недовірою і бажанням відстояти свою точку зору, дозволили йому вибратися з бозна-звідки і у кінцевому підсумку дорости до АПЛ.

Поом не лукавить, оскільки розпочинав кар’єру у другій лізі СРСР – станом на 1989 рік талліннський Спорт, чиї кольори захищав воротар, перебував на дні п’ятої зони чемпіонату. Його радянське минуле – окремий наріжний камінь, про який періодично згадували на Туманному Альбіоні. Як переважно мислили британці – якщо ти виходець із Союзу, значить, росіянин. Не українець, білорус чи грузин – дана вузьколобість неабияк розчаровувала. Що говорити про пересічних людей, якщо Єлизавета II, з якою гравець зустрівся тричі – під час відкриття стадіону Прайд Парк, поїздки її Величності  до Дербіширу та візиту Арсеналу до Букінгемського палацу – не здогадувалася, якою мовою розмовляють в Естонії. Голкіпер тактично усміхався членам королівської родини і відповідав: естонською.

Фото: twitter.com/dcfcofficial

Март ще якось змирився з тим, що фанати і коментатори перекручували його прізвище, називаючи Пумом, але завжди наголошував – він естонець, не має зв’язків з Росією і ненавидить Йосифа Сталіна, який окупував його країну. Щоправда, ці слова дійшли не до всіх – свого часу одна із британських праворадикальних партій погрожувала виконавцеві переслідуванням, надсилаючи листи, в яких охарактеризувала його «радянським дияволом». Довелося звертатися до поліції.

Поом не здійснив революції в головах, але точно змусив європейців ширше відкрити очі – і в Естонії є футболісти, що можуть принести користь. Можливо, не настільки талановиті, однак наполегливі і працьовиті – це він довів на власному прикладі.

Від статусу ноунейма до улюбленця англійських фанатів

Влітку 1994-го воротар приєднався до Портсмута, що на той момент снував просторами другого за значущістю англійського дивізіону. Трансфер відбувся непомічено, але здивував своєю суттю – навіщо Помпі знадобився якийсь естонець? Це сьогодні АПЛ та Чемпіоншип радо приймають легіонерів, а от Поом був зустрінутий прохолодно – кому потрібен іноземець, що у перспективі займатиме чуже місце? Невже він висококваліфікований? Естонська Флора, фінський КуПС і швейцарський Віль, де раніше виступав Март, ні про що не говорили – словом, приїхав ноунейм, вочевидь, пропихнутий не без допомоги агента Джерома Андерсона.

Це відчуття посилилося, коли Март спочатку програв конкуренцію на лінії досвідченому Алану Найту, а потім, виснажений пошкодженнями різноманітного характеру (особливо докучало коліно), став частим відвідувачем клубного лазарету. На довершення гравцеві відмовили у продовженні робочої візи, що означало одне – пора пакувати валізи. Втім, ця історія з хорошим кінцем – у Поома вірив головний тренер Джим Сміт. Він не мав вибору і відпустив підопічного у Флору, однак й надалі тримав майже двохметрового естонця на олівці.

«Я підписав контракт з Портсмутом у 1994-му, коли Джим керував командою. Я приїхав з Віля, і для мене це був неймовірний стрибок. Я не зміг зіштовхнути Алана Найта з місця першого номера, а Естонія у той час не перебувала в ЄС. Мій дозвіл на роботу не був продовжений і у 1996-му я повернувся додому. Але Джим стежив за мною»,– розповів Поом.

У лютому 1997-го збірна Естонії провела матч проти Шотландії – суперники перетнулися в умовах відбору до ЧС-1998. Як не старалися шотландці, але Март був невблаганним – випромінювана ним впевненість дозволила зберегти ворота на замку та забезпечити очко. Воно не мало ваги, з огляду на турнірне становище прибалтів (передостання сходинка у 4 групі), але ознаменувало бенефіс Поома – голкіпер вистояв у боротьбі з серйозним опонентом, повноцінним претендентом на  лідерство секстету.

Тартанова армія розраховувала гарантувати легку перемогу та таким чином нав’язати суперництво австрійцям – за іронією долі, втрата залікових балів коштувала їй першого місця. І добре, що шотландці зафіксували найкращі показники серед команд, які фінішували на аналогічній другій позиції – саме це дозволило їм оминути стики і напряму протиснутися на чемпіонат світу.

За безпорадними потугами розпечатати володіння Естонії пильно спостерігав тренер воротарів Шотландії Алан Ходжкінсон – виявилося, що Сміт, будучи його давнім приятелем, завбачливо попросив дати характеристику діям Поома. Джим, працюючи на чолі Дербі Каунті, якраз підшуковував нового голкіпера, й звіт, підготовлений товаришем, його вразив – як наслідок, вже у березні Март повернувся на Туманний Альбіон.

«Джим попросив шотландського тренера воротарів підготувати скаутський звіт. Ми зіграли внічию 0:0, я показав хорошу гру, і незабаром після цього Дербі зробив пропозицію. Повернувшись, я був сповнений рішучості зробити все, що в моїх силах, хотів справити враження. Та я не очікував, що шанс надійде так швидко»,– зізнався Март.

При цьому наш герой все одно залишався непримітним – його поява у складі Дербі не привернула належної уваги. Настільки, що, готуючись до дебютного поєдинку з Манчестер Юнайтед, Поом усвідомив – адміністратори забули про нього і не подбали про екіпіровку. «Я приєднався до команди лише кілька днів тому, і не знав усіх імен. Менеджер, який відповідав за екіпіровку, навіть не мав воротарської форми з моїм ім’ям. Тож йому довелося поспішити до магазину Манчестер Юнайтед, придбати одну із їхніх футболок, покрити її якимось чорним матеріалом та надрукувати моє прізвище і номер на спині. Думаю, ця футболка у мене все ще десь є».

А от після зустрічі з МЮ у Поома з’явилися перші прихильники – Барани сенсаційно здолали Червоних дияволів 3:2 (ще й на виїзді!), а естонець впорався з кількома небезпечними ударами. Відмінна робота різко змінила загальне ставлення – з початком сезону 1997/98 Март увійшов до старту. Де закріпився на цілих п’ять сезонів і був визнаний легендою – локальною, але дорогою для безлічі уболівальницьких сердець.

Фото: dailymail.co.uk

146 матчів, проведених у футболці Дербі – лише дещиця ваги Поома для трибун Прайд Парку. Голкіпер став одним із лідерів роздягальні, тим, хто бився до кінця – це красномовно підтверджує випадок з пальцем, зламаним у кубковому матчі 1999 року проти Свонсі. У такому стані Март знаходився 80 хвилин, але свою місію виконав – залишив ворота у недоторканності. І подібних моментів безліч – естонець спотикався, падав і неодмінно вставав. «Я завжди відчував, що повинен працювати старанніше, підштовхувати себе і щодня доводити, що гідний грати в Англії. Я часто чув, як тренери казали: «Пумі, заспокойся, тобі не потрібно настільки старанно працювати». Але це завжди було моїм менталітетом»,– пояснив він.

Педантичність Марта не могла не підкупити – так, Дербі постійно лихоманило (врешті-решт, у 2002-му Барани вилетіли до Футбольної ліги), проте персонально воротар не викликав нарікань. Ба більше  – за ним стежив сер Алекс Фергюсон, але гроші, запропоновані Манкуніанцями, не задовольнили керівництво Каунті. А це про щось таки говорить.

Фанати високо оцінили самовідданість Поома – сьогодні він шанований на рівні самого Пітера Шилтона, що грав у Дербі протягом п’яти сезонів. Естонець і культовий воротар збірної Англії – в таке не просто повірити, але це реальність.

Переїзд Марта до Сандерленду у 2003-му не зіпсував його приємних відносин з уболівальниками Дербі – клуб потопав у боргах і шукав кошти для існування. Коли у вересні того ж року Чорні коти навідалися на Прайд Парк, Поом опинився у епіцентрі уваги – причому не тільки завдяки минулому, пов’язаному з Баранами.

Сандерленд програвав 0:1, і воротар зважився на рішучий крок – під час заключних хвилин матчу кинувся до карного майданчика суперника. І зіграв не гірше нападника – відгукнувся на навісну передачу, розіграну після кутового стандарту, та головою переправив м’яч у сітку. Стадіон вибухнув аплодисментами, а коментар загорлав у кабінці: «Поомінатор!». «Це прізвисько виникло після того, як мене так назвав коментатор – з того часу воно прилипло до мене!», – розказав у інтерв’ю естонець.

Фото: dailymail.co.uk

Март шанобливо здійняв руки – так він не тільки висловлював повагу, але й прощався з Дербі. До цього не зміг, оскільки трансфер відбувся занадто швидко: «Це був особливий момент, враховуючи обставини. Коли я покидав Дербі, у мене справді не було можливості попрощатися», – підкреслив воротар. І додав: «Тож мій улюблений спогад у Сандерленді пов’язаний з голом, який я забив колишньому клубу. Я не особливо святкував, але це було чудове відчуття. Все ж гол – це одне, а прийом після фінального свистка – зовсім інше. Було приємно отримувати стоячі овації від обох груп уболівальників. Також я дуже пишаюся тим, що сандерлендська пивоварня випустила спеціальне видання пива – Poominator Ale – та назвала в мою честь. У мене ще збереглося декілька пляшок».

Здавалося б, дрібничка, зате яка приємна. Куди там грошам та трофеям до народної любові – нехай і у такій жартівливій формі.

Був винагороджений медаллю Ліги чемпіонів

За увесь час перебування на Туманному Альбіоні Поом отримав тринадцять травм. Взагалі, ця проблема переслідувала голкіпера ще з юності – наприклад, його знаменитий шрам на щоці з’явився після падіння з верхньої полиці під час поїздки потягом до Ужгороду. Март так і не знайшов протидії цій панацеї, але, зціпивши зуби, продовжував працювати. У 2004-му він вкотре пошкодив  коліно, внаслідок чого вибув на сім місяців – над ним нависла загроза не те що покинути Сандерленд, але й повісити рукавички на цвях.

Можливо, так би й відбулося, якби не звістка Джерома Андерсона – Поомом зацікавився лондонський Арсенал. Допоміг збіг обставин – Мануель Алмунья травмував палець, а Єнс Леманн відбував дискваліфікацію у Лізі чемпіонів. Арсен Венґер віднісся до естонця з обережністю – спочатку його орендував на шість місяців і лише взимку 2006-го узгодив повноцінний контракт. Дива не сталося – воротареві дісталася роль резервіста, проте він жодного разу не пошкодував, що здійснив такий вибір. «Можливо, це було запізно, але я справді пишаюся тим, що отримав шанс грати у дійсно великому клубі, бути частиною команди світового класу»,– запевнив Поом.

За два роки у Арсеналі Март провів два неповних матчі – з Евертоном і Портсмутом. 134 хвилини – звичайно, скромний доробок, але він абсолютно не кидає тіні на заслуги гравця. Поом пройшов довгий шлях, довів на що здатний, здобув собі ім’я і, зрештою, був винагороджений – так, він не брав участі у фіналі Ліги чемпіонів проти Барселони, але також є повноправним володарем срібної медалі.

Відтворюючи події у Сен-Дені, він пригадав, як напружився, коли Леманн напрацював на червону картку. І дещо розчарувався, спостерігаючи за тим, як Венгер випустив на поле Алмунью: «Я все одно маю свою медаль. Пам’ятаю той день, гравців вивели на стадіон, але у складі команди були лише два воротарі. Тож, коли Єнса Леманна вилучили, і його замінив Альмунія, я подумав: «Чорт забирай, це міг бути я!».






Яркие интервью и видеорепортажи на SportArenaTV. Подписывайтесь, ставьте лайки, делитесь с друзьями.

Добавить комментарий
Подпишитесь на наши
страницы в соцсетях:
Или аккаунт Sportarena
Внимание

Изображение
Выбрать файл
Добавить цитату
Внимание

Вы уверены, что хотите удалить этот комментарий?

Внимание

Вы уверены, что хотите удалить все комментарии пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите отклонить комментарий пользователя?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в спам?

Внимание

Вы уверены, что хотите переместить комментарий пользователя в корзину?